Андрій Олександрович Бутаков

26.10.1978 - 29.09.2022

Позивний «Карік»

Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, забрала життя марганчанина, Героя - Андрія Олександровича Бутакова, 26.10.1978 р.н. Позивний «Карік». Служив у 17 ОТБр, старший сержант, командир танку. Отримав поранення 22.06.2022 року у н.п. Підлісне, Луганської області. Лікарі боролися за його життя 3 місяці і помер Бутаков Андрій 29.09.2022 року у лікарні м. Львів.

 Андрій Бутаков навчався і закінчив дев’ять класів ЗОШ №1, закінчив ВСП «Марганецький фаховий коледж НТУ «Дніпровська політехніка».

 Ще в шкільному віці Андрій проявив унікальний стратегічний талант, ставши чемпіоном міста з шахів. Для нього це була не просто гра, а справжнє мистецтво аналізу, прорахунку й терпіння. Він умів передбачати ходи суперників на кілька кроків уперед, швидко адаптувався до будь-якої ситуації, продумував комбінації, які захоплювали навіть досвідчених гравців. Любив волейбол і плавання, вони стали невід’ємною частиною його життя. Граючи у волейбол, Андрій проявляв командний дух, вміння підтримувати друзів, швидко приймати рішення та боротися до кінця. А у воді він знаходив свободу й силу, долаючи дистанції впевнено й витривало. Його життя було сповнене сили, мудрості й відданості своїй справі. Кожен його крок, кожне рішення було прораховане й продумане, як у шаховій партії, а серце завжди залишалося гарячим і відданим людям та Батьківщині.

 Андрій Бутаков був людиною великого таланту, глибоких знань і незламного духу. З ранніх років його відрізняли допитливість і прагнення до саморозвитку. Андрій багато читав, захоплювався наукою й технікою, особливо військовою технікою, в якій глибоко розумівся. Його знання не були поверхневими – він вивчав усе детально, розбираючись у найтонших нюансах, адже вважав, що справжня майстерність приходить тільки через глибоке занурення в тему.

 Військовий шлях Андрія Бутакова розпочався зі строкової служби в м. Володимир – Волинському у 1996 по 1998 роках, де він опанував одну із найпочесніших і найвідповідальніших військових професій – танкіста. Ця спеціальність вимагала не лише фізичної витривалості, а й швидкого мислення, холоднокровності та бездоганного володіння бойовою технікою. Керувати танком – означає бути частиною потужної бойової машини, відчувати кожен її рух, знати її можливості та межі. Андрій освоїв це мистецтво досконало, демонструючи відмінні навики керування, стрільби та взаємодії в екіпажі. Служба була наповнена не лише виснажливими тренуваннями, а й глибоким усвідомленням того, що справжній воїн завжди має бути готовим захистити свою країну. Строкова служба загартувала характер Андрія Бутакова, навчила дисципліні, витривалості та братерству. Саме тут, у м. Володимир – Волинському, він зробив перші кроки у військовій справі, які згодом переросли у справжнє покликання – служити та захищати Батьківщину. Він був воїном не лише за фахом, а й за покликом серця!

 2009 рік. Однією із важливих сторінок життя Андрія Олександровича до підписання контракту на військову службу, близько 8 років, була робота на Чорнобильській атомній станції, де Андрій трудився газорізачем та газоелектрозварювальником. Це була відповідальна, непроста праця, яка вимагала високого професіоналізму, точності й витривалості. Його руки творили справжні дива – зварювальні шви були рівними й міцними, адже він знав, що за кожним його рухом стоїть безпека об’єкта та людей. Він працював чесно, самовіддано, з повною віддачею, як і в усьому, що робив у житті.

 З 2009 року і до 2017 (закриття), Андрій був не просто відвідувачем, а справжнім другом Марганецької бібліотеки-філії №2 на Ворошилівці. Книги були для нього джерелом натхнення, знань і роздумів. Він вірив, що розвиток розуму та духу є такою ж важливою частиною життя, як і фізична сила та військовий вишкіл. Для нього книга була не просто друкованим текстом – це був міст між минулим і майбутнім, джерело відповідей на найважливіші питання. У бібліотеці його знали і поважали. Він завжди ділився своїми думками, міг захоплено обговорювати прочитане і надихав інших своїм прагненням до знань.

 В 2017 році підписав контракт і вступив до лав ЗСУ. З того часу Андрій Олександрович стояв на захисті Вітчизни.

 З 2018 року його серце належало особливій людині – коханій дівчині, Олександрі. Їхні стосунки були сповнені ніжності, підтримки та глибокого взаєморозуміння. Вони мріяли про майбутнє, у якому неодмінно бачилося спільне життя, родина, тепло домашнього вогнища. Андрій був завжди надійним плечем для Олександри, а вона – його натхненням і опорою. Вони вірили, що попереду ще багато щасливих років, що незабаром настане той день, коли вони стануть чоловіком і дружиною. Планували весілля, будували мрії, уявляли своє майбутнє разом. Але війна безжально змінила все.

  У 2018 році йому випала велика честь стати учасником параду техніки на День Незалежності України в Києві. Це була знакова подія, адже на головній площі країни він представляв силу й міць українського війська, демонструючи професіоналізм, дисципліну та військову майстерність. Його серце билося в унісон із бойовими машинами, які проходили Хрещатиком, символізуючи єдність, незламність і гордість за свою армію. В урочистих заходах взяли участь 4,5 тисячі військовослужбовців. Вперше за всю історію проведення параду, участь взяли дівчата військові. Всього головною вулицею столиці пройшли 24 парадні розрахунки. Вперше на урочистостях військовослужбовці використовували військове вітання: «Слава Україні!» - «Героям слава!»

 За сумлінну службу та високий рівень підготовки Андрій Бутаков був нагороджений, що стало підтвердженням його наполегливої праці та відданості військовій справі. Час минав, але його вірність Україні залишалася незмінною. 

 У 2022 році, у найважчий для країни час, Андрій Олександрович продовжував виконувати свій військовий обов’язок із честю та незламною силою духу. За відвагу, рішучість і самовідданість у боротьбі за свободу, Бутаков Андрій Олександрович був удостоєний почесної державної нагороди – медаллю «За військову службу Україні». Ця нагорода стала символом його безмежної відданості, гідності, мужності, сили, честі, справжнього героїзму та відданого служіння Батьківщині. Андрій Бутаков був не просто військовим – він був воїном, патріотом, людиною, яка зробила свій внесок у боротьбу за незалежність і безпеку рідної землі, він робив це з гордістю, усвідомлюючи свою місію та відповідальність перед країною. Його ім’я навіки вписане в історію України та нашого міста!

 07 жовтня 2022 року до вічного спочинку провели в останню путь нашого Воїна родина, рідні, військовослужбовці, друзі, військовий капелан, о. Віктор, представники міської влади та небайдужі марганчани. 

 Його пам’ять житиме в серцях тих, хто знав його особисто, поважав і цінував, хто бачив його силу, мудрість і доброту. Вона залишиться у спогадах рідних, люблячих, які пишалися ним, у серцях друзів, які цінували його вірність і підтримку, у думках побратимів, з якими він пройшов крізь випробування.

 Бутаков Андрій Олександрович був Героєм не лише за званням, а й за суттю своєї душі, своїх вчинків. 

Герої не вмирають!

Вічна слава і пам’ять нашому Воїну!