Владислав Анатолійович Філіппов

опубліковано 01 серпня 2024 року о 11:20

Владислав Анатолійович Філіппов

04.07.1986 - 05.12.2022

Мужній, сильний, терплячий та вірний своїй Державі. Таким був солдат Владислав Анатолійович Філіппов - Захисник України та нашого мирного сьогодення. В нього було багато планів на життя, адже вдома на його повернення з фронту чекали кохана дружина, двоє синів та крихітка донька.

Народився Владислав 04.07.1986 року

Дитинство Владислава Анатолійовича проходило у місті Красний луч (нині Хрустальний), що на Луганщині.

Так, як батьки Владислава померли, він виховувався та навчався у місцевому інтернаті.

Отримавши свідоцтво про середню освіту у 2004 році, Владислав Філіппов одразу вступив до професійно-технічного училища №58, після закінчення якого отримав професію штукатура. В 2005 році Владислав поїхав до Києва, де працював різноробочим.

Через п'ять років він повернувся на Луганщину та влаштувався на машинобудівний завод.

У 2010-му Владислав зустрів чудову дівчину Анну, з якою потім одружився і виховував трьох дітей.

Дружина Владислава була родом із Марганця, тому у 2012 року вони переїхали до нашого гірницького міста.

У 2013 році вони з новонародженим сином поїхали до Луганщини, але там почалися у 2014 році бойові дії, було небезпечно і родина знову повернулася до Марганця.

Містоутворююче підприємство привернуло увагу Владислава Анатолійовича і у 2016 р він став учнем підземного машиніста конвеєра на шахті № 9/10 Марганецького ГЗК. Через три місяці, отримавши необхідні практичні знання та свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфікації в бюро з навчання персоналу комбінату, Владислав став підземним машиністом конвеєра 3-го розряду. У 2020 році він переведений підземним електрогазозварником.

Цьогоріч, 24 лютого, війна знов наздогнала родину Владислава Анатолійовича, але вона стала повномасштабною, більш кривавою та болючою.

Так, як старший син Владислава мав вади зі слуху - він навчався у Запорізькій області у спеціалізованій школі для глухих дітей. На початку березня ця школа була зруйнована ворогом, тому Владислав, як рідний Син своєї країни, не зміг сидіти на місці. І вже 06 березня пішов добровольцем на захист своєї Держави у лавах Збройних Сил України.

Мріяв, щоб закінчилася війна та на новий рік повернутися до своєї родини.

Але 08.12.2022 року родині принесли сповіщення про смерть Владислава.

Його життя обірвалося 05.12.2022 року у Донецькій області.

Поховали Владислава Анатолійовича 14 грудня 2022 року на Алеї Слави Миколаївського кладовища міста Марганця.