Вітренко Вадим Іванович

Народився 08.12.1999 року в невеличкому селі,  на березі Каховського водосховища, Добра Надія. Там пройшло дитинство та юні роки Вадима. Навчався в Добронадіївському НВК |-||| ступенів. 

В сім'ї був старшою дитиною. 

Мріяв жити у великому місті і, вступивши до Запорізького  професійного ліцею залізничного транспорту, розпочав самостійне студентське життя.

Навчаючись, паралельно йде працювати на ПАТ «Запоріжсталь» за професією газозварювальник. Цікавлячись цим напрямком, Вадим планував розвиватись в цій галузі.

З жовтня 2019 року по квітень 2021 року проходив строкову службу в Національній Гвардії України в м. Одеса. Там і отримав позивний «Ветер», яке так і залишилось з ним навіть в цивільному житті. 

 Повернувшись, продовжував працювати, та планувати майбутнє життя. Освідчився у коханні нареченій, з якою був в стосунках з юних літ, а в липні 2024 року одружився.

Завжди був душею компанії, міг підтримати розмову, знайти спільні інтереси, та полюбляв розповідати історії. 

В січні 2023 року став на захист Батьківщини, спочатку в 60-й окремій механізованій бригаді (60 ОМБр), де займав посаду командира відділення. У квітні був направлен до Центру розмінування у місті Кам'янець-Подільський. Пізніше, в серпні,  був переведен до 24-го окремого штурмового  батальйону «Айдар».

Вадим був «людиною слова», завжди казав: «Почав, то вже йди до останнього». Так воно завжди й було. Вадим знав, що це буде останнє для нього бойове завдання, і знав, що не повернеться з нього, але йшов. 

Набільший страх в житті Вадима не побачити власних дітей, на жаль, так воно й сталось. 

Виконуючи бойове завдання 03.09 2023 року на Донецькому напрямку в населеному пункті Кліщіївка, Воїн поклав своє життя за незламність, свободу та незалежність нашої Держави. До лютого 2024 року вважався зниклим безвісти, і лише 19 лютого вдалось повернути Героя додому, та з шаною поховати на Алеї Слави в м. Марганець.

Залишились дружина, мати, батько та молодший брат.