Романенко Микита Русланович

Позивний "Franceman" 

02.08.2000 - 05.02.2025

Романенко Микита Русланович, народився 2 серпня 2000 року в місті Марганець, Дніпропетровської області.

З раннього дитинства Микита проявляв винятковий музичний хист. Його улюбленим інструментом, стала гітара — він брав її до рук, щойно навчився тримати пальці впевнено. Музика стала для нього не просто захопленням, а способом висловлювати себе, емоції та мрії. Грав на слух, швидко запам’ятовував мелодії, міг годинами імпровізувати або вивчати нові композиції. Його талант помічали всі, хто хоч раз чув, як він грає: у його виконанні навіть найпростіші акорди звучали з душею.

Вихованням Микити переважно займалася бабуся. Саме вона заклала в ньому доброту, повагу до інших та щирість. Завдяки її турботі та підтримці, він виріс світлою, чуйною і вихованою людиною.

Після 9 класу вступив до Марганецького ліцею за спеціальністю електрогазозварника. Ще під час навчання, у 2019 році, почав працювати електрогазозварником в АТ “Марганецький ГЗК ”.

З червня 2020 року по листопад 2021 року проходив строкову військову службу в Збройних Силах України, де служив музикантом у військовому оркестрі. Його талант отримав там нову сцену — під час виступів він не просто виконував ноти, а передавав дух сили, надії й любові до Батьківщини.

Після демобілізації Микита повернувся до роботи на АТ "Марганецький ГЗК", проте відчував, що його обов’язок — стати на захист України. 18 лютого 2022 року, за кілька днів до повномасштабного вторгнення, він підписав контракт зі Збройними Силами України.

Службу проходив у 55-й окремій артилерійській бригаді “Запорізька Січ” — легендарному з’єднанні Сухопутних військ ЗСУ, відомому своєю бойовою потужністю та відвагою. Микита був водієм у складі 4-ї самохідної артилерійської батареї 2-го самохідного артилерійського дивізіону (військова частина А1978), яка виконувала бойові завдання на одному з найнебезпечніших напрямків — у Донецькій області.

Під час служби він не лише керував технікою, а й активно брав участь в управлінні вогнем артилерії, в ураженні ворожих цілей. Неодноразово ризикував життям під час виконання бойових завдань у зоні активних бойових дій.

У лютому 2024 року пройшов курс підвищення військової кваліфікації, у рамках якого побував у Франції. Там здружився з іноземними військовими та почав вивчати французьку мову, щоб краще порозумітися з ними. Саме тоді отримав новий позивний — Franceman (Француз), який тепло закріпився за ним серед побратимів.

Навіть у перервах між боями Микита залишався вірним музиці. За місяць до своєї загибелі він вирішив опанувати ще один інструмент — піаніно. Для цього придбав синтезатор, проте, на жаль, майже не встиг на ньому заграти. Та ця мрія залишилася світлим символом його щирої душі та постійного прагнення розвиватися.

У жовтні 2024 року, під час останньої відпустки, Микита одружився та став хрещеним батьком донечки свого найкращого друга. Це були миті радості серед війни, які він цінував понад усе.

5 лютого 2025 року Микита героїчно загинув у бою поблизу населеного пункту Воскресенка Донецької області, отримавши поранення, несумісні з життям.

За час служби він був відзначений державними нагородами: медаллю “Захиснику Вітчизни” та “Золотим Хрестом”.

Похований у рідному місті Марганець, на Алеї Слави — поруч із іншими героями, які віддали своє життя за Україну.