Воїн, захисник, чоловік із великим і добрим серцем, що горіло сімʼєю, дітьми, людьми та Україною. 

Віталій Віталійович Гордієнко

Позивний Учитель

24.10.1973 –  28.01.2023

Віталій народився і жив у м. Марганці. Навчався у СШ № 6. В юнацькі роки захоплювався баскетболом, мав успіхи у цьому спорті. Любов до спорту привела його у Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. Закінчивши його, повернувся у рідне місто, де 28 років пропрацював учителем фізичної культури у СШ №7.

     Він був Учителем, до якого бігли на урок усі діти, бо з ним вони і спілкувалися, і вчилися, і грали в різні ігри. Завжди стриманий і привітний, спокійний і доброзичливий…

     Віталій за своє коротке життя побудував дім, зростив сад і великий виноградник, виховав спортсменку-доньку… 

     Усе, за що б він не брався – доводив до кінця, і в нього все виходило: будувати, ремонтувати, садити, прищеплювати…

     Надзвичайно любив природу й тварин, плекав свій сад і виноград, ділився з людьми досвідом, був щедрим на дари й на посмішку, на добро й допомогу будь-кому.

     Любив рибалити, подорожувати, слухати музику, творити щось нове…

     Із початком війни, не роздумуючи, пішов у військкомат, хоч не проходив військової підготовки.

Не мав жодних сумнівів: потрібно це робити чи ні. Адже був патріотом своєї країни. Спочатку тероборона, далі – фронт.

     Він визволяв Харківщину від ворога, був добрим і вірним побратимом. У хвилини відпочинку читав хлопцям вірші Ліни Костенко, розповідав історії з життя, що допомагали долати важкі години після обстрілів. 

     Луганщина стала останнім місцем, звідки він не повернувся живим. Під Стельмахівкою ворожий снаряд обірвав життя Учителя. 

     В останню путь до місця спочинку Віталія прийшло провести дуже багато людей – учні, вчителі міста, однокласники, жителі міста… Він знайшов спочинок на кладовищі мікрорайону Максимівка.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.